Кіносвіт - все про кіно

Композиція "In The Mood" від знаменитого оркестру Гленна Міллера відома всім. Навіть якщо Ті Всі про це навіть не підозрюють, вони таки танцювали хоч раз у житті під неї який-небудь примодернізований твіст або як мінімум притупували ніжкою і підмугикували. Не вірите? Перевірте.

Оркестр Гленна Міллера - Glenn Miller Orchestra - всесвітньо відомий джазовий біг-бенд, створений в 1937 році живий і до нині. Щоправда сам Гленн Міллер грав у ньому тільки до 1944 року, доки не зник безвісти (подейкують, що загинув в автокатастрофі). Але до цього загадкового зникнення він встиг разом зі своїм оркестром знятися в двох фільмах - у "Серенаді сонячної долини" і в "Дружинах оркестрантів". Нині мова піде про перший - "Серенаду сонячної долини".
"In The Mood" - одна із золотої колекції саундтреків з треклісту цієї чудової стрічки 70-річної давності - чорно-білої музичної голівудської комедії, три рази номінованої на Оскар.
"Серенада сонячної долини" задумувалася як рекламний ролик для Сонячної долини - нового гірськолижного курорту в штаті Айдахо, але завдяки таланту Міллера і підприємницькій жилці режисера Брюса Хемберстона перетворилася на повнометражне кіно. Ось таким дивовижним чином завдяки одне одному і курорт, і оркестр потрапили в історію.

У 1944 році цей комічний розважальний фільм, знятий в мирній Америці в розпал другої світової війни, потрапив у Радянський Союз і став ковтком свіжого музичного повітря для втомленої від війни країни. Відразу ж професійні і самодіяльні радянські естрадні оркестри почали копіювати міллерівські оркестровки, і музика "Серенади" (особливо "Moonlight Serenade" і "In the Mood") широко звучала в країні аж до 1948 року, коли джаз став в СРСР забороненим.

Про особливості джазової манери Оркестру Гленна Міллера з Антології світової музики:

Музика його [Міллера. - ред] оркестру не менш оманлива, ніж зовнішність його лідера. У ній дуже небагато джазових жанрових ознак, особливо впадає у вічі майже повна відсутність імпровізації - неодмінного компонента справжнього джазу. Один з музикантів його оркестру розповідав: "Ми не лише ретельно репетирували аранжування, але по тисячі разів відточували кожен такт - до тих пір, поки він не задовольняв Міллера". У міллерівському бенді ніколи не було видатних джазових імпровізаторів - за єдиним виключенням трубача Бобі Хеккета. Самого Міллера також важко назвати видатним тромбоністом-імпровізатором, не був він і музичним віртуозом. Основне імпровізаційне навантаження в його біг-бенді припадало на короткі брейки міллерівського улюбленця тенор-саксофоніста Гордона "Текса" Бенеке, якому доручалися практично всі саксофонні соло. Треба сказати, що все це зовсім не було якимсь професійним упущенням, а важливою частиною музичної філософії Міллера - видатного бендлідера, якому доводилося працювати в першокласних джаз-оркестрах і який чудово уявляв собі, що таке джаз. "Я зовсім не хочу бути королем свінгу або ким-небудь ще, - говорив він. - Я вважав би за краще, аби в мого оркестру просто була репутація одного з найкращих бендів".
Йому вдалося цього досягнути: він створив найкращий оркестр танцювальної музики свого часу. Бо, звичайно ж, місце міллерівського бенду не серед оркестрів Дюка Елінгтона, Каунта Бейсі, Флетчера Хендерсона або Бені Гудмана (також, до речі, грали на танцях), а в одному ряду з блискучими "комерційними" оркестрами Рея Ентоні, Біллі Мея, Леса Брауна і Рея Ноубла. Втім, в 30-ті роки естетичні кордони між джазом і популярною танцювальною музикою були досить розмиті.

Оскільки сюжет стрічки планувався тільки приводом для оркестрових інтермедій, він надзвичайно простий і незамислуватий: власник гірськолижного курорту «Сонячна долина», містер Моррі запрошує до себе на роботу джазовий оркестр Філа Корі. З приїздом музикантів курорт оживає, щодня поринаючи у веселощі і шикарний відпочинок, традиційний для зимових курортів - лижі, катки, ковзани, катання на собачих упряжках та кінних санях, ну й звісно вечірня розважальна джазова програма в ресторані. А за межами долини в цей час гримить війна. Як рекламний хід музиканти вирішують узяти під свою опіку європейського біженця з охопленої війною Європи. Всупереч очікуванням цим біженцем стає не маленька дитина, а чарівна білява норвежка Карен Бенсон, яка з першого погляду без пам'яті закохується в одного з музикантів. Ось тут і починається все найцікавіше, оскільки музикант вже зв'язаний стосунками із знаменитою співачкою. Але Карен - дівчина товариська, дуже мила і проста "як двері". Якщо вона вже вирішила вийти заміж за когось, то будьте певні, цього досягне будь-яким чином. У фіналі маємо традиційний казковий гепі-енд.

Крім чудової музики і композиційної простоти фільм зачаровує якоюсь дивовижною новорічно-зимовою атмосферою - білий сніг, гори, дзвіночки, посмішки, святковий настрій. До цього додаються чудова гра акторів (власне, стрічка цінується кіноманами та меломанами ще й за те, що в ній Глена Міллера та його оркестр можна побачити вживу). Також тут у ролі норвезької емігрантки знялася трикратна олімпійська чемпіонка з фігурного катання Соня Хеньє. У фільмі ми можемо побачити два її фантастично красиві номери на льоду.

Невагомий, легкий добрий олд-фільм, де всі співають, танцюють і закохуються. Чудово переглядати у новорічні свята, або в будь-які інші вечори для підняття настрою. Кінокласика в найкращому її розумінні. Приємного вам перегляду!

There's gonna be
A certain party at the station...
So, Chattanooga Choo-Choo,
Won't you choo-choo me home!

Фільм СЕРЕНАДА СОНЯЧНОЇ ДОЛИНИ в енциклопедії (кадри, цікаві факти, трекліст)